Скільки коштує позов у різних країнах світу?

Доступності правосуддя заважає завантаженість судів, але ще серйознішою перешкодою на шляху до справедливості стає вартість судових розглядів. Де розгляд пройде швидше і в яких країнах вирішити спір у суді можна з мінімальними фінансовими втратами? Як країни дають раду сутяжництву та неправомірним позовам?

Доступне     правосуддя

Принцип доступності правосуддя означає забезпечену законом можливість безперешкодно звернутися до суду по захист свого порушеного права й отримати такий захист, мовиться в підручниках з права. Безперешкодність насправді виявляється недосяжним ідеалом.

Наприклад, британська влада вирішила, що правосуддя коштує дуже дешево. Щоб усунути такий «недолік», вона підняла мито за подання судових позовів. Зростання тарифів, про яке було оголошено в березні поточного року, сягнуло від 600% до 1000% для спорів різних категорій. Восени влада заявила, що мито може зрости знову.

Це ускладнює доступ приватних осіб і малого бізнесу до правосуддя, впевнені британські юристи й представники малого бізнесу. Вони побоюються, що в спробі скоротити навантаження на суди Велика Британія отримає судову систему для обраних. Утім, порівняно з іншими країнами британцям немає про що хвилюватися. За даними ресурсу Worldjusticeproject.org, у 2015 році Сполучене Королівство зайняло 8 місце за ефективністю правосуддя, випередивши Бельгію, Францію та США.

Нині у Великій Британії за подання позову потрібно заплатити від £35 до £10000. Проте необхідно врахувати, що в англійських судах також накладається мито на подання окремих процесуальних документів. Так, для розгляду апеляційної скарги в окружному суді необхідно сплатити £140, а у вищій інстанції — £240.

У Німеччині розмір держмита визначається залежно від ціни позову. Максимальна вартість для розрахунку мита — €30 млн. Для дотримання принципу рівноправ’я суд може надати незаможнім допомогу на ведення справи або зменшити ціну позову. Допомога на ведення справ у суді включає й оплату адвокатських послуг.

Що стосується Франції, то до 1 січня 2014 року необхідно було придбати гербову марку за €35. Проте зараз подання позову стало безкоштовним. Середня вартість розгляду комерційних спорів варіюється в різних регіонах і становить у середньому €70—90 для обох сторін.

У США ціна справедливості міняється залежно від штату. Вона також залежить від суми вимог, виду справи, категорії суду й інших чинників, але в середньому мінімальна сума може сягнути $250—300. Сюди потрібно додати послуги адвоката, які коштують від $50 до кількох тисяч за годину. Також оплачуються експертизи і свідоцтва експертів — від кількох сотень до кількох тисяч доларів залежно від характеру справи.

При ініціюванні арбітражного розгляду в Росії мінімальний розмір мита за подання позовної заяви майнового характеру становить 2000 руб. (€28), а максимальний — 200000 руб. (€2800). Апеляційна і касаційна скарги — 3000 руб. (€42). Наявність максимального розміру держмита відрізняє російський арбітраж від, наприклад, німецької системи, де максимальне мито відсутнє (як відомо, з 1 вересня цього року в Україні верхня межа судового збору збережена тільки для звернень фізичних осіб і спорів між підприємствами. — Прим. ред.).

Вартість процесу збільшують експертизи й витрати на адвокатів. Експертизи коштують від кількох тисяч до кількох десятків тисяч рублів залежно від справи, а послуги адвокатів варіюються від кількох сотень рублів до кількох тисяч за годину. Більш «елітні» адвокати можуть обходитися в $100—300 за годину.

Суд як витрата часу

Суди Індії дуже завантажені. Для того щоб розглянути всі справи, Верховному суду Індії знадобиться понад 450 років. Причому далеко не кожен має фінансову можливість судитися. Звичайно, подібна ситуація швидше виняток, ніж правило.

Проте й в Росії навантаження на суддів надмірне. Науково обгрунтованим тут називають навантаження в 16 справ у місяць. Насправді ж воно сягає в середньому 30 справ у тиждень, а в багатьох суддів (12,4%) — до 50.

Скаржаться на умови роботи й в Європі. Наприклад, німецькі судді нарікають, що доводиться працювати у вихідні. При цьому в Німеччині суддя розглядає в рік, за даними досліджень Йельського університету, 271 справу, у Франції — 341.

Європейські показники тьмяніють перед латиноамериканськими: наприклад, за даними того ж дослідження в Чилі суддя повинен розглянути 13348 справ у рік.

Сутяжники заплатять удвічі більше

До тих, хто любить суд як процес, можна було б застосовувати штрафи. Практика притягнення до відповідальності за сутяжництво проіснувала у Великій Британії до 1967 року. У низці штатів США (наприклад у Каліфорнії) і сьогодні суд має право стягнути штрафи за подання явно необгрунтованих позовів.

Підходити до питання введення відповідальності за сутяжництво, як кримінальної/адміністративної, так і цивільної, потрібно дуже обережно, оскільки така поведінка може бути проявом психічних розладів, і таким людям необхідна допомога, а не покарання. Можливо, тому багато країн пішли іншим шляхом.

Штрафів як таких за сутяжництво в Німеччині не існує. Проте якщо суд визнає подання позову зловживанням правом, він відмовить у прийманні заяви, а скаржник буде зобов’язаний відшкодувати відповідачеві всі витрати.

Європейський суд також допускає у виняткових випадках можливість обмеження доступу до суду приватних осіб, схильних до сутяжництва.

Обмежити це явище можна було б шляхом підвищення судових зборів, до чого й

 закликають деякі члени співтовариства. Подібні пропозиції пов’язані, крім іншого, з інфляційним процесом, коли з об’єктивних економічних причин розмір мита вже не може виконувати роль фільтру. Проте, на думку юристів, якщо для розв’язання цих проблем підвищувати мито, то для багатьох індивідуальних підприємців і невеликих фірм високі ставки стануть реальною перешкодою для захисту законних інтересів.